Родовища вугілля поблизу хутора Сорокиного почали промислово розробляти в 1910 році. Маючи на увазі Сорокинську, Ізваринську, Катеринодонську, Урало-Кавказьку та інші довколишні копальні.
Г. Чапанська відзначала, що «серед перших поселенців рудників були китайці, перси, корейці, татари. Об’єднані бажанням добре заробити на знову відкритих шахтах, люди різних національностей зривалися з насиджених місць, приїжджали поодинці, а то й сім’ями, облаштовувалися. Чудово ладнали з місцевим населенням, основу якого становили козаки».
Мешканець Сорокиного К. Дахненко зазначав, що турки, татари, китайці в більшості працювали на найважчих роботах — на навантаженні вугілля вручну, який носили на ношах в залізничні вагони, були погоничами коней на «воротках» дрібних шахт, на різних роботах в шахтах-наклонках.
Як згадував голова Сталінського (Донецького) облвиконкому А. Струєв, перша шахта (далі шахта № 1) на руднику Сорокиного була закладена в районі Провал-балки. Селище, побудоване на його місці, згодом називалося «Шанхай». Воно складалося з бараків і землянок робітників.
“У районі шахти № 3, — згадував А. Струєв, — землянки називалися турецькими — там жили вантажники, а в той час за вантажників були тільки турки і перси, а на старому Шанхаї, пізніше — у 1919 році, землянки стали називатися китайськими, там жили китайці, яких пригнали на рудники козацька влада, як робочу силу.
Сорокине було засновано у 1914 році як рудня Сорокине. У 1916 році на рудні налічувалося 776 шахтарів, а на хуторі Сорокине вже проживало 3 105 осіб. У наступному році були обладнані нові шахти — одна вертикальна і три похилі. У 1917 році в селищі відкрилася перша школа. Медичне обслуговування забезпечували три шахтних медпункти, в яких працювали 8 лікарів і 16 фельдшерів.
Після закінчення громадянської війни зруйновані шахти були відновлені і модернізовані, почалося будівництво нових. До 1935 року трест «Сорокинвугілля» об’єднував 25 шахт, напередодні війни їх було вже понад 40.
Указом Президії Верховної Ради України від 28 жовтня 1938 року селище Сорокине було зараховане до категорії міст і перейменоване в Краснодон. До цього часу в ньому проживало 22 220 осіб. Навколо міста виникло декілька селищ міського типу: Краснодон, Первомайка, Ізварине, Урало-Кавказ та інші.
З 1930 року виходить районна газета «Ударник», згодом перейменована спочатку в «Соціалістичну Батьківщину», а потім у «Славу Краснодона».
У період німецької окупації у місті діяла підпільна молодіжна організація «Молода гвардія». Молодогвардійці проводили антинімецьку пропаганду, поширювали антинімецькі листівки, улаштували пожежу на біржі праці, під час якої було знищено списки людей, яких мали відправити до Німеччини на примусові роботи, проводили диверсії. Після визволення міста за ініціативою краснодонців були зібрані кошти на танкову колону «Молода гвардія» та авіаескадрилью «Герої Краснодона». Фактично народ обклали додатковим «добровільним» податком. У роки Німецько-радянської війни за героїзм і мужність понад 6 тисяч краснодонців були нагороджені орденами і медалями та 18 — удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
24 серпня 2014 року після бомбардування Краснодонського ремонтно-механічного заводу терористи зазнали значних втрат.
У другій декаді січня 2015 року поблизу Краснодона (нині Сорокиного) підрозділи «ЛНР» та російський спецназ провели операцію з «демілітаризації» бандформування «Одеса» — керівництво «батальйону» раніше категорично відкинуло вимогу підкорятися єдиному командуванню російсько-терористичних військ. При роззброєнні бойовиків «Одеси» використовувалася бронетехніка та снайперські групи.
2016 року в рамках декомунізації місту було повернено історичну назву Сорокине.
